| Корупція в нашій країні справедливо сприймається суспільством як складне соціальне явище, органічна частина нашого повсякденного життя, що негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку держави, загрожує демократії і правам людини, реалізації принципу верховенства права, підриває соціальну справедливість, легітимність публічних інституцій, добробут, завдає шкоди національній безпеці.Отже, корупція стала універсальною проблемою.
Вона найбільше вражає систему відносин громадян з органами державної влади та місцевого самоврядування в процесі реалізації першими своїх конституційних прав. Така ситуація підриває основи ідеології суспільства, так як громадяни починають сприймати корупцію як «спрощену форму» отримання адміністративних послуг.
За останній час в Україні на всіх рівнях влади започатковані і продовжують вживатися суттєві комплексні заходи щодо подолання не тільки окремих проявів корупції, а й докорінних змін у ситуації з цієї проблеми.
Прийняття нового антикорупційного законодавства – відправна точка в процесі протидії, запобіганні і саме боротьби з корупцією. Одна з першочергових задач вказаного державного підходу – змінити переконання більшості громадян в необхідності вирішувати свої питання в органах влади через хабарі. Крім того, необхідно виховувати непримиренність населення до корупції, переконати людей в спроможності держави покарати чиновника за вчинені правопорушення.
В процесі антикорупційної політики в Україні позитивним є визначення стратегії, тактики і конкретних заходів діяльності у цій сфері. Відповідно, основою такого підходу має бути розробка і прийняття відповідних законодавчих актів.
Сутність антикорупційного законодавства полягає в наступному:
1) обмежити, нейтралізувати чи усунути фактори корупції:- запобігти конфлікту інтересів,- нормативно визначити рамки етичної поведінки особи, уповноваженої на виконання завдань і функцій держави,- зробити вчинення корупційних правопорушень справою невигідною і ризикованою, а врешті-решт досягти того, щоб особа чесно і сумлінно виконувала свої службові обов’язки;
2) чітко визначити ознаки і склад корупційних правопорушень:
3) передбачити адекватні заходи відповідальності за їх вчинення,
4) належним чином врегулювати діяльність органів державної влади та їх окремих підрозділів, які безпосередньо протидіють корупції.
Боротися з корупцією слід правовим методом – шляхом законодавчого регулювання. Першочергового значення набуває необхідність на законодавчому рівні закріпити цілісний механізм протидії корупції та створити систему діяльності органів, які будуть безпосередньо реалізовувати антикорупційні заходи.
7 квітня 2011 року Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-VI. Після підписання його Президентом України він набрав чинності з 1 липня 2011 року. Розробкою закону за ініціативою Президента України безпосередньо займався Національний антикорупційний комітет при підтримці Міністерства юстиції України. В нормативному акті враховано пропозиції фахівців, науковців та практиків. Він отримав схвальні відгуки з боку експертів Групи країн проти корупції Ради Європи (GRECO), яка відповідно до Плану дій Україна – ЄС контролює виконання взятих нашою державою зобов'язань.
Положення Закону також узгоджені з Конвенцією ООН проти корупції. Крім того, одночасно був прийнятий за № 3207-VI Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення ”. Базовим законодавчим актом в Україні став Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», що передбачає:
5) правові та організаційні засади запобігання та протидії корупції з урахуванням положень міжнародних договорів з цих питань;
6) розширення переліку корупційних діянь, видів корупційних адміністративних правопорушень;
7) поділ корупційних діянь за ступенем суспільної небезпеки на види згідно з відповідальністю, що настає за їх вчинення (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова);
8) розширення суб’єктів корупції;
9) ефективні заходи щодо запобігання та розслідування фактів корупції. Основними завданнями зазначеного Закону є: гармонізація українського законодавства з міжнародними нормами та правовими стандартами, визначення єдиного підходу до розуміння сутності корупції, різновидів її проявів, законодавчого врегулювання юридичної відповідальності за вчинення корупційних діянь. Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», враховує досвід законодавчого регулювання зарубіжних країн та недоліки втраченого чинність Закону України «Про боротьбу з корупцією», який містив лише заходи відповідальності за корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією. Термін «боротьба» асоціюється, переважно, з моментом активного наступу на корупцію із застосуванням репресивних заходів кримінально-правового та іншого характеру, з протидією конкретним проявам. Зазвичай, він не ототожнюється з антикорупційними заходами профілактичного характеру. Натомість, в новому Законі передбачено обмеження, які мають попереджувальний характер і спрямовані на запобігання корупції. Протидія корупції включає широкий спектр заходів, спрямованих на мінімізацію її обсягів та обмеження впливу на соціальні процеси, усунення соціальних передумов і причин правопорушень.
За умов наявних масштабів розповсюдження корупції в суспільстві, нове законодавство акцентує увагу саме на усуненні причин, а не на боротьбі з конкретними її проявами. Саме тому, досить велика увага приділена превентивним методам впливу.
У Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» визначено, зокрема, наступні заходи, що пов’язані з діяльністю державних службовців:
1) встановлення спеціальних обмежень:
- обмеження щодо використання службового становища;
- обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності;
- обмеження щодо одержання дарунків (пожертв);- обмеження щодо роботи близьких осіб;
- обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування
2) фінансовий контроль;
3) урегулювання конфлікту інтересів;
4) кодекси поведінки;
5) антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів;
6) вимоги щодо прозорості інформації;
7) заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Провідний спеціаліст ВДВС Радехівського РУЮ Вавричук І.С.
|