| З метою поліпшення соціально-культурного та політичного життя Європи, створення єдиної європейської спільноти, що базується на демократії, свободі, визнанні прав людини, в 1949 році створено міжнародну організацію — Раду Європи, яка в своїй діяльності спирається, крім іншого, на такий міжнародно-правовий документ, як Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Європейська конвенція). Як юридично обов’язковий договір для сторін, Європейська конвенція стала першим міжнародним правозахисним документом, який спрямований на захист широкого спектра громадянських та політичних прав фізичних осіб. Зазначений документ також ратифіковано Верховною Радою України у 1997 році.
Згідно з положеннями частини першої ст. 9 Конституції України Європейська конвенція має такий самий статус, як і інші законодавчі акти, тобто є частиною національного законодавства України. Слід також зазначити, що значна частина положень Конвенції дістала відображення в другому розділі Конституції України, який присвячений правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина. Права і свободи, які гарантуються Європейською конвенцією, забезпечуються та захищаються насамперед органами влади. Одним із центральних органів виконавчої влади є Державна виконавча служба, яка входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Також, законодавчо закріплено принцип, що кожне судове рішення підлягає обов’язковому виконанню на всій території України. Обов’язковість виконання рішень суду як основна засада судочинства, гарантована Конституцією України, забезпечується Державною виконавчою службою. Крім завдань із виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), державні виконавці при виконанні своїх повноважень сприяють захисту порушених прав і законних інтересів громадян. Статтею 6 Закону України «Про виконавче провадження» державних виконавців зобов’язано не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. В обов’язковому порядку державними виконавцями, при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), роз’яснюються особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їхні права.
Законом України «Про виконавче провадження» відповідно до вимог Конституції України та Європейської конвенції встановлено права сторін виконавчого провадження у статті 12, згідно якої сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими Законом. Також, Законом встановлено право стягувача на подання заяви про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку його пред'явлення до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.
Крім того, сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.
Всім учасникам виконавчого провадження надано право подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження
Статтею 82 Закону України «Про виконавче провадження» сторонам також надано право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність державних виконавців до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець та до суду.
З метою реалізації норм статті 40 Конституції України, якою встановлено право людини направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь, прийнято Закон України «Про звернення громадян», яким врегульовано питання практичної реалізації громадянами України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів та можливості відстоювання своїх прав і законних інтересів. Звернення громадян до органів державної влади відіграють особливу роль у забезпеченні постійного зв’язку між державою та громадянами, вирішенні життєво важливих проблем окремої людини і суспільства в цілому. Забезпечення всебічного розгляду звернень громадян, порушених у них проблем, оперативне їх вирішення, задоволення законних прав та інтересів громадян залишаються одним із пріоритетних завдань державних органів, відповідним обов’язком їх посадових осіб та фактором забезпечення суспільно-політичної та економічної стабільності в державі. В свою чергу, Законом України «Про виконавче провадження», з метою захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні, також надано право учасникам виконавчого провадження на подання скарги у виконавчому провадженні до органів, які відповідно до закону здійснюють контроль за своєчасністю, правильністю та повнотою виконання рішень державними виконавцями. Деталізація правил розгляду звернень громадян в органах державної виконавчої служби здійснюється у відповідних інструкціях.
З метою забезпечення реалізації конституційного права громадян вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію Верховною Радою України прийнято Закон України «Про доступ до публічної інформації», норми якого є також ефективним інструментом захисту прав громадян. Законом визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес. Статтею 1 цього Закону визначається поняття публічної інформації, якою є відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Враховуючи те, що діяльність органів державної виконавчої служби певним чином спрямована на виконання однієї з основних функції держави – захист прав громадян шляхом своєчасного, повного і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» в обов’язковому порядку поширюються на всі органи державної виконавчої служби та безумовно ними виконуються. Насамперед, вживаються організаційні заходи щодо забезпечення порядку доступу до публічної інформації, розробки форми запиту на інформацію, а також проведення перевірки правильності та об’єктивності наданої інформації. Крім того, органами державної виконавчої служби з метою надання правової допомоги громадянам постійно проводиться робота щодо роз’яснення положень Закону України «Про виконавче провадження» в засобах масової інформації.
Провідний спеціаліст Радехівського РУЮ
Ковалишин М.А.
|