В більшості випадків коли справа стосується судового розгляду, сторони говорять про таке бажане судове рішення, як кінцевий результат судового спору. Хоча судове рішення є далеко не останнім етапом в успішному вирішенні справи. Після винесення судового рішення на Вашу користь, наступає етап його виконання. Цей етап часто ускладнюється спробами оскаржити будь-яку дію державного виконавця.

Для ефективного виконання судового рішення потрібно мати уявлення про всі інструменти, за допомогою яких можна забезпечити таке виконання. Одним з таких інструментів є такий захід, як тимчасова відмова боржнику у виїзді закордон. Обмеження права на виїзд за кордон є не дуже поширеним способом впливу на боржника, але доволі ефективним, а деколи просто незамінним у певних випадках. Наприклад, просте бажання боржника відпочити за кордоном може бути затьмарене вже на самому кордоні чи перед вильотом з аеропорту, коли працівники прикордонної служби повідомлять його про заборону на виїзд. Незамінним цей засіб є у справах з великою сумою заборгованості, якщо врахувати можливість виїзду боржника за кордон назавжди, де його буде вже неможливо відшукати.

У відповідності до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 04.11.2010 року), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням.

Згідно ст. 80 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 04.11.2010 року), у разі невиконання іноземцями, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, рішень державний виконавець звертається до компетентних органів з поданням про заборону в’їзду в Україну чи видворення за межі України таких осіб відповідно до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Отже, наявність в особи невиконаних зобов’язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України. Питання щодо такого обмеження вирішується судом.

Державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов’язань направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

В ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон, зокрема якщо є неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов’язання; боржник ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи); щодо нього подано цивільний позов до суду. Тобто перед судом можна ставити питання про забезпечення позову як під час судового розгляду справи, так і на стадії виконавчого провадження. Також разом з рішенням про тимчасову заборону виїзду з країни суд може прийняти рішення про вилучення паспортного документа (для громадян України – це дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, посвідчення особи моряка або посвідчення члена екіпажу; для іноземних громадян та осіб без громадянства – паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства).

Щодо стадії судового розгляду, то для обмеження виїзду боржника інша сторона подає заяву до суду про забезпечення позову. Заява розглядається судом в  день її надходження без повідомлення відповідача  та  інших осіб, які  беруть участь у справі. При підготовці такої заяви необхідно особливу увагу звернути на вимогу ст. 152 ЦПК України про співмірність видів  забезпечення позову  із заявленими позивачем вимогами. Поняття співмірності ніде в законодавстві детально не роз’яснюється. Згадка про цю категорію міститься у Постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», де зазначено, що при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Хоча боржник, який має бізнес закордоном, може скористатися цим положенням для того, щоб оскаржити заяву про заборону виїзду. Прийнято вважати, що співмірність у даному випадку визначається тим, який розмір заборгованості боржника; яка ймовірність того, що особа може залишити країну з метою ухилення від правосуддя.

Ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України встановлює, що оскарження ухвали про забезпечення позову зупиняє її виконання. В той же час, коли суддя скасував своє рішення про заборону виїзду за кордон, оскарження такого рішення не перешкоджає виїжджати за кордон. Дане положення є розумним і необхідним, оскільки в першу чергу захищає інтереси позивача. Проте ухвали про відмову у забезпеченні позову оскарженню не підлягають. Тому до підготовки заяви про забезпечення позову необхідно підходити дуже ретельно, оскільки другого шансу обмежити боржника у праві виїзду не буде.

Що стосується господарського судочинства (спори між суб’єктами підприємництва), то подання заяв про обмеження права на виїзд зустрічається, однак судом такі заяви не задовольняються. У своїх ухвалах судді посилаються на те, що в ст. 67 «Заходи до забезпечення позову» Господарського процесуального кодексу України не передбачено такого способу забезпечення. Хоча в ЦПК України до недавнього часу теж не було передбачено конкретно такого способу забезпечення. В кінці 2010 року кодекс був доповнений статтею 377-1 «Вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», яка стосується обмеження права виїзду на стадії виконавчого провадження. Хоча і до появи цієї статті подання державних виконавців успішно розглядались.

Після винесення судом ухвали про тимчасову відмову боржнику у виїзді закордон, вона направляється до Адміністрації Державної прикордонної служби України. Інформація про боржника заноситься до бази даних Держприкордонслужби про осіб, яким тимчасово обмежено право виїзду з України. Під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону використовують таку базу і відмовляють особі у виїзді.

Щодо обмеження права виїзду на стадії виконавчого провадження, то це положення деталізується у Листі Міністерства юстиції України від 06.06.2008  N 25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов’язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішеннями судів». Зокрема зазначається, що таке  обмеження можливе на  підставі судового рішення за поданням державного виконавця. Засвідчена копія ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов’язань направляється державним виконавцем до Адміністрації Державної прикордонної служби України,про виконання якої остання повідомляє листом відповідний орган державної виконавчої служби.

Варто зазначити про неможливість стягувача у виконавчому провадженні самостійно звернутися до суду з заявою про  заборону виїзду, тому тут це право залишається лише за державним виконавцем. Також важливим є те. Що звернення державного виконавця з поданням до суду з вимогою обмежити у праві виїзду за кордон боржника є його правом, а не обов’язком. Тому якщо Ви бажаєте обмежити право виїзду боржника, до цього потрібно підходити аргументовано.

Обмеження права виїзду закордон, як і всі заходи забезпечення позову, має тимчасовий характер і діє до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Після виконання всіх зобов’язань боржником виконавча служба виносить постанову про закінчення виконавчого провадження і в трьохденний строк з моменту її винесення надсилає до Адміністрації Державної прикордонної служби України, яка знімає боржника з контролю.

Декому може здатись, що простим вирішенням проблеми у разі заборони йому виїзду за кордон є зміна імені та прізвища. Але законом передбачено порядок такої зміни, де вказано, що органи РАЦСу подають до органів внутрішніх справ інформацію про особу, яка хоче змінити ім’я. Органи внутрішніх справ здійснюють перевірку такої особи для запобігання можливості використання переміни прізвища, імені, по батькові з метою ухилення від слідства, суду, виплати аліментів та в інших корисливих цілях. Тому таким шляхом обійти закон у боржника не вийде.

Загалом слід відзначити, що такий вид забезпечення позову, як обмеження права на виїзд за кордон, часто має дуже ефективний вплив на «бажання» боржника виконувати свої зобов’язання. А в окремих випадках є незамінним, так як, виїхавши з України, особа може сюди вже не повернутись. Працівниками контора в більшості випадків застосовують такий захід з метою прискорення виконання судового рішення.